Автор: Шашкіна Валерія, учениця 6-А класу
Літо... Найпрекрасніша пора. І я завжди з нетерпінням чекаю на нього.
Улітку я допомагала бабусі на городі та дідусеві на пасіці. Коли я закінчувала роботу вдома, то виходила на вулицю погуляти з друзями. Ми купалися у ставку, збирали лікарські трави, але найбільше мені сподобалося ходити на курган.
Одного разу тато, я та моя подруга Ліза вирішили піти на курган. Коли виходили, було темно, аж ось запалав небосхил - це сходило сонце.
Спочатку воно освітило темні верхівки дерев, а через де-кілька хвилин ми побачили березовий гай і до цього ще сонний ставок. На траві блищали краплинки роси, здавалося, що це міріади зірок спустилися на землю.
Біля оповитого вранішнім туманом ставка, своїм співом нас зустріли пташки. Прошелестів крилами журавель. Терпкий аромат польових квітів лоскотав ніздрі.
Ми зупинилися на березі і в зручному місці розклали свої пакунки з їжею та покривало. Розвели багаття, заходилися підсмажувати м'ясо. Ми довго слухали розповіді тата про скіфів, міфи та легенди. Нарешті,наша страва була готова, я добре пам'ятаю ,як ми смакували.
Утомлені, але веселі, ми поверталися додому. Першим нас зустрів мій собака Чара. Він швидко підбіг до нас і почав обнюхувати , весело крутячи руденьким хвостом.
Але час, на жаль, спливає... Скоро закінчилися канікули, і треба було знову повертатися до міста, щоб продовжити навчання.
Як чудово влітку!
Немає коментарів:
Дописати коментар